Лишали паски на обійстях: спогади корчанина-ліквідатора про аварію на ЧАЕС

16 Грудня 2019, 16:41
Фото ілюстративне 745
Фото ілюстративне

Корчанин Святослав Павлюк розповів про, те що відбувалось у селі Копачі Бородянського району після трагедії на Чорнобильській АЕС.

Святослав Павлюк – ліквідатор першої категорії, інвалід третьої групи.Народився чоловік 1948 року у Корці, де й мешкає понині. Був у ПМК будівельником, у 1967 році хлопця призвали на строкову службу, яку проходив у Латвії, в Ризі, а в 69-ому демобілізували. Після служби в армії працював у колгоспі «Перемога», був завклубу у Жадківці, а у 1975 році пішов у сільгосптехніку. Коли сталася трагедія, Святославу Савовичу було 38 років.

Читайте також: У Корці вшанували ліквідаторів аварії на ЧАЕС

Корчани приїхали у село Копачі Бородянського району 4 травня, якраз на Великдень, прибули одними з перших.

«Машини їхали колонами.  Людей та худобу ми вивозили в Бородянку. Жителі мали право взяти тільки подушку та одяг, усе інше залишали замкнутим, собак відв’язували, випускали домашню птицю. Боже мій, що там робилося! Від відчаю, безпорадності та болю очі людей буле переповнені слізьми. Пам’ятаю, дитина їхала велосипедом, голова сільської ради рвонувся до нього та й кинув цього велосипеда у кропиву, відправив хлопця до хати, побіг він з плачем. Робилося щось страшне. У кого машина, той сам виїжджав, а в кого нема? Люди попекли паски, до свята приготувалися, а тут все доводилося залишити напризволяще», – згадує чоловік.

«Не приведи, Господи, пережити таке, коли прямо на очах руйнується роками налагоджене життя. Виїжджали колонами хто куди. Оце так евакуація проходила. Важко було на все те дивитися, але що поробиш, життя таке. Видавали нам маски, протигази, та хто їх носив у таку спеку. Казали з машин не виходити, воду треба було мати із собою, колодязі були забиті. Чотири дні ми там побули. Тепер цього села вже взагалі немає, землею все закидали через високий рівень радіації», –  розповідає ліквідатор.

Нині Святослав Савович на здоров’я не скаржиться, радіє життю, цінує кожен прожитий день та тішиться трьома дітьми й п’ятьма онуками.

«Зараз я уже на пенсії, займаюся господарством. Городи обробляю, курей тримаю. На рибалку ходжу, але вже рідше, а от грибник ще той, і тепер не пропускаю нагоди в лісі побувати. Але найбільше радію дітям та внукам. Найменшого внучка Остапа у садочок воджу. Всіх люблю: і малих, і великих», – каже чоловік.

 

Ганна СОЛОНІНКО

Коментар
29/03/2024 П'ятниця
29.03.2024
28.03.2024