У Великомежиріцькій громаді полеглому захиснику відкрили меморіальну дошку

Іванна Готліб

Автор(ка)

12 Березня 2024, 15:45

4043

У Великомежиріцькій громаді полеглому захиснику відкрили меморіальну дошку

Меморіальну дошку відкрили загиблому захиснику Ігорю Люшину у селі Невірків Великомежиріцької громади. Подія відбулася у місцевому ліцеї 12 березня. Дошку встановили на фасаді закладу освіти, у якому Ігор провів свої шкільні роки. Родина загиблого, друзі, педагоги та працівники ліцею, учні, жителі села, духовенство, представники місцевої влади, військові, усі, хто зібрався на подвір’ї ліцею, плакали, бо надто тяжким виявився біль втрати і надто свіжою рана в серцях тих, хто знав Ігоря за життя.

Почесне право відкрити меморіальну дошку надали батькам загиблого воїна. Настоятель Петропавлівського храму ПЦУ села Великі Межирічі отець Роман Михайлишин освятив її та разом із усією громадою помолився за душу незламного патріота. Сільська голова Оксана Слободенюк подякувала батькам за виховання сина, дружині та дітям за його подвиг – віддав життя за вільну й незалежну Україну.

Присутні вшанували пам'ять захисника України хвилиною мовчання і покладанням квітів. Відсьогодні кожен, хто проходитиме подвірʼям ліцею, хоч на хвилину, але зупинятиметься, щоб подякувати воїну, який пожертвував собою задля порятунку українців.

Сержант Ігор Люшин, позивний Люк, загинув 24 квітня 2023 року поблизу села Червонопопівка на Луганщині. Під час виконання бойового завдання отримав смертельне поранення внаслідок ворожого артилерійського обстрілу. Захиснику назавжди 32.

Ігор народився у Рівному. Зростав у селі Невірків. Там навчався у школі. Потім закінчив Рівненський державний педагогічний університет, здобув професію вчителя фізичної культури. З 2017 року жив із родиною у Маріуполі на Донеччині. У мирному житті працював у будівельній сфері, займався укладанням тротуарної плитки на державних об'єктах. Захоплювався волейболом і майструванням різних виробів. Любив дітей, часто їздив в інтернати.

24 лютого 2022 року Ігор виїхав з родиною з Маріуполя. Коли був упевнений, що родина в безпеці, пішов до військкомату. Згодом був мобілізований до 1-ої окремої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна, що у складі ЗСУ. Служив у 518-му окремому батальйоні спеціального призначення «Дике Поле». Разом із побратимами воював у Херсонській, Харківській, Донецькій та Луганській областях. Брав участь у штурмах та звільненні територій.

«Він був неймовірним! Добрим, щирим, щедрим, усміхненим, відгукувався завжди на прохання допомогти. Людина совісті та високих моральних принципів. Любив Бога та людей. Був вірним побратимом, сміливим воїном, турботливим чоловіком і татом. Усі десять місяців на фронті був на «нулі», без жодної ротації. Навіть після контузій, коли почував себе недобре, не змогла вмовити піти до лікаря, бо не хотів хлопців залишати, бо немає ким підмінити... Він ніколи не любив увагу та статуси. Але він на них заслуговує! Коли ми виїхали з Маріуполя 24 лютого, він не став ховатися, «губитись» на новому місці... Він завжди боявся Бога більше, ніж людей!» – розповіла дружина загиблого Діана.

Поховали захисника на Алеї Слави кладовища «Нове» у рідному місті. Посмертно Ігорю присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівного».

У воїна залишилися батьки, двоє братів, дружина та двоє дітей.