Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Фото ілюстративне
Фото ілюстративне

Як лікар з Корця понад десять років пропрацював у Лівії

10:10 28.01.2019
1768

Більше десяти років лікар-травматолог з містечка Корець Богдан Швед працював в лікарні Лівії. Якось колишній одногрупник розповів, що є можливість практикуватися в африканській з країн Африки чи Латинської Америки. Українська медицина тоді переживала не найкращі часи, тож пропозицію прийняв, не роздумуючи.

Богдан поїхав до Лівії у 2000 році, країну вибирав самостійно. Тоді у дві лівійські клініки відправилися 50 українських фахівців. Спеціалісту з Корця випало працювати у місті Гар’ян. Планував побути рік-другий, проте затримався аж на вісім.

«По місцевому радіо передали інформацію, що до них приїхали українські лікарі, тож проїжджі автомобілі, сигналячи, вітали нас, – ділиться першими враженнями Богдан. – Українських лікарів тут дуже цінують і поважають. При лікарні, де я працював, діяв медичний інститут, було найсучасніше обладнання. Апаратуру, яка лише тепер починає з’являтися в українських госпіталях, там використовували ще 15 років тому. Обладнання, що вже «віджило своє», продають в інші країни. В Україну, до речі, воно також потрапляє. А ще у Лівії існують фірми, які забезпечують хворих харчуванням та прибиранням лікарень. Нам чітко пояснили наш графік: якщо трудовий день у мене триває з восьмої ранку до шостої вечора, протягом цього часу я повинен зробити усю роботу. У медичній картці хворого лікар записує лише дату прибуття та вибуття з клініки, решту записів робить інший працівник».

Перший час працювати з хворими було доволі важко, адже спілкуватися треба арабською, а вся лікарняна документація – англійською. А пан Богдан дещо володів німецькою. Аби якось орієнтуватися, почав записувати по кілька сотень слів щодня і вчити. Мова достатньо важка – не вірилося, що колись оволодіє нею. Проте вже за чотири місяці заговорив арабською.

Що цікаво, на прийом до лікаря арабські жінки ходять виключно з чоловіками. Пригадує, як вони кокетливо обурювалися, коли просив відкрити коліно для огляду. Натомість лікарня залишається чи не єдиним місцем, де панянки можуть потеревенити, адже на вулицю арабки майже не виходять. Заміжні жінки обвішані золотими прикрасами, наче новорічні ялинки. За місцевими звичаями, при одруженні наречений дарує нареченій 300 грамів золота, яке стає її власністю, і чоловік не має права забрати його навіть при розлученні. Одружитися тамтешній парубок також може лише тоді, коли він має свій будинок та автомобіль.

«Незважаючи на те, що африканські країни вважаються країнами третього світу, рівень життя у Лівії доволі високий, – продовжує розповідати Богдан Швед. – Менш ніж за півроку я заробив на автомобіль. Заробітної плати вистачало, аби щороку приїхати у відпустку в Україну, запросити дружину до себе. Лікар, наприклад, заробляє у цій країні 1500 доларів (за місцевими мірками це не мало). Ціни також надзвичайно низькі. Десять літрів бензину коштує на наші гроші лише шість гривень. Спиртного у країні немає взагалі, лише кілька років тому з’явилося безалкогольне пиво. Тож коли випала можливість поїхати до Лівії вдруге, питання, погоджуватися чи ні, навіть не виникало».

Друга поїздка Богдана Шведа припала на революційний період. В країні тоді почалися воєнні заворушення, чимало приїжджих покинули її територію. Він же вважав це втечею, тож залишився там на цілий рік.

« Як очевидець, можу сказати, що по телебаченню показували неправдиву інформацію про події, які розгорнулися у Лівії. Жоден літак чи танк не вистрелив по команді Каддафі. Незважаючи на те, що у світі його вважають диктатором, саме він переселив лівійців з печер у розкішні будинки. Прості люди підтримували його. Стрілянину ж влаштовували революціонери. Якби кілька днів не було пострілів, режим Каддафі переміг би. Його зрадили друзі, які мали гроші, проте не мали влади, – розмірковує українець. – Під час бомбардувань, бувало, до лікарні привозили одразу 50-60 людей. Діти, до речі, також брали участь у заворушеннях. Напередодні цих подій адміністрація запропонувала персоналу оселитися у лікарні. Проте, заночувавши там кілька ночей, ми виїхали, адже ситуація була не настільки критичною, як її описували. Пригадую, у перший день заворушень невідомі у камуфляжах увірвалися в операційну, проте нікого не зачепили. Після початку війни я ще рік пробув у цій країні. Чесно кажучи, охоче поїхав би до Лівії і втретє, проте рідні категорично проти».

Марія Мартинюк

Коментарі
20 вересня
Сьогодні
Вчора
18.09.2019
17.09.2019
16.09.2019
15.09.2019
14.09.2019
13.09.2019
12.09.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин