Як велосипед врятував корчанина від паралічу
-
-
>
-
>
-
>
2287
Геннадію Завадському у 35 років забороли рухатися, а він врятувався їздою на велосипеді і зараз мріє влаштувати у Корці міжнародні змагання.
«В 35 років мені поставили діагноз остеохондроз, і я практично не міг рухатись. Все повільно і впевнено йшло до повного паралічу.
Неправильний спосіб життя довів до стану абсолютної «розвалюхи». Я не міг підняти ні руки, ні ноги, майже не міг рухатись і ходити. Мені важко було навіть дихати», – розповів Геннадій.
Місцеві лікарі пропонували чоловіку оформити інвалідність, апелюючи до того, що так він зможе отримувати кошти на прожиття. Також забороняли робити різкі рухи та радили зовсім забути про фізичну працю.
А одна знайома лікарка наголосила, що за жодних обставин не можна їздити на велосипеді.
Проте, Геннадій не послухався порад та поїхав до Новоград-Волинського на ринок, де й купив собі перший велосипед.
«Це був звичайний «ARDIS». Залізний, страшний, важкий «ARDIS». Але на той час мені здавалось, що це найкращий велосипед у цілому світі. Я ще тоді у велосипедах не розбирався (це зараз я голова велоклубу), просто купив красиву картинку, у відповідності до тих коштів, що у мене були.
Коли мені лікар заборонив сідати на велосипед, я зробив все навпаки – купив велосипед і почав рухатись. Спочатку я проїжджав 10 км, потім 20 км та 30 км», – розказав Геннадій.
За словами чоловіка, першим кроком до змін стала поїздка до річки Случ.
«Це десь 25 км в одну сторону. Тоді мені здавалося, що я зробив шалений прорив. Моє щастя не знало меж. Це було відчуття свободи та руху, але печінка, і спина, і голова боліли страшенно, і ноги просто відвалювались. Процес становлення був нелегкий і тривалий», – поділився Геннадій.
Спочатку велосипедист їздив потрохи. Вже через рік він зміг проїхати на велосипеді 100 км. З часом відстані почали збільшуватись. Були 120, 150, 200, 215 км. І найдовша його поїздка за один день – 315 км. Він разом з друзями заїхав із Корця в Шацьк за 22 години.
Загалом на стальному «АРДІСІ» чоловік подолав біля 6 тисяч кілометрів.
«В 2010 році моя сестра побачила, що я захопився велоспортом і купила б/у велосипед марки «МЕРІДА». Це туристичний велосипед. Вже кращої якості, алюмінієвий, легкий. Саме на «МЕРІДІ» я побував і на Чорному морі, і в Почаєві, і в Шацьку», – розповідає Геннадій.
Зародження велоклубу почалося ще у 2010 році, проте тоді це був зовсім інший формат. Тоді чоловіки займались виключно туризмом та об’їздили всю Рівненську область, а також все, що поблизу, на велосипедах.
«Абревіатура «ВЕЛОШОК» має декілька варіантів розшифрування. Зараз це не інакше, як «Школа Оптимістів Кореччини». Саме тому і ШОК. Проте все починалося як жарт. І нерідко нас називали шаленими оленями Кореччини. Бо долали недитячі відстані і нічого не боялись», – зазначив голова велоклубу.
Спочатку нічого серйозного не передбачалось, ніяких змагань.Туристичний формат потрохи вичерпав себе і постало питання подальшого розвитку клубу.
Проте прийшов час, коли Геннадій почав будівництво і йому потрібно було їздити по світах у пошуках грошей.
«Розлучитись з велосипедом я вже не міг. Тому на велосипеді я був і на Байкалі, їздив по Чехії, катався і в Польщі, і в Англії. Тільки я приїжджав кудись на заробітки, то купував велосипед. З собою не брав, тому що це проблематично. Але тільки з’являлися гроші, я відразу йшов на ринок і купував велосипед», – поділився чоловік.
В Англії з цим проблем не було, 20 фунтів і велосипед. Два велосипеди, які він придбав закордоном, чоловік подарував своїм рідним. В Росії не купував велосипеди, а орендував, бо там вони дорогі.
Чоловік, перебуваючи на заробітках, зумів поєднувати приємне з корисним. Відразу брав велосипед і рухався.
«Коли я був у Росії ще в 2013 році, в мене зародилася ідея. Я хотів провести на базі нашого велоклубу спортивні змагання. Вже тоді я задумав «Кубок ВЕЛОШОК» та вигадав абсолютно всі етапи, які мали бути. Але зміг реалізувати цей проект тільки в минулому році», – розказав Геннадій.
Наприкінці 2015 у 2016 році він здав у експлуатацію магазин. Тоді вже постало питання реалізації задуму. Геннадій не полишав цієї ідеї, але, щоб провести змагання, були потрібні кошти і час.
І ось вже другий рік поспіль проходять кубкові перегони.
Для того, щоб організувати змагання, потрібно знайти безпечне місце, підготувати трасу, зробити маркування. Оскільки в основному велоклуб працює із школярами, то траси мають бути адаптовані. І все треба продумувати до дрібниць.
За словами Геннадія, для організації перших змагань вони затратили багато зусиль, адже потрібно було об`їздити весь район, щоб знайти траси. Ніхто спеціально нічого не будував, використовували природні ландшафти та клаптики асфальту для «спринту» чи «суперспринту».
«Коли ми почали проводити ці змагання, то вимушені були зареєструватись офіційно. Для того, щоб з нами рахувалися і для того, щоб районна рада, міська рада та адміністрація змогли з нами співпрацювати і надавати нам спонсорську допомогу. Ми отримали реєстрацію, щоправда зареєструвалися не як юридична особа. І цього року мусимо перереєстровуватись для того, щоб отримувати рахунки. Ось такий шлях становлення. Він ще практично триває», – розказав чоловік.
Етапи проходять через кожні два тижні. За словами голови велоклубу, помічників насправді не дуже багато.
«В мене є два-три надійних помічники, які вже на етапі змагань фіксують час, допомагають із організаційними питаннями та фотографують. Один мій товариш є просто універсальним: і кухарем, і секундантом, і фотографом. Це Володимир Осінчук. Завдяки йому тут практично всі етапи і відбуваються. Тому що я сам з усім впоратись не можу. Він є старійшиною нашого клубу, тобто співзасновником», – розповів Геннадій.
Крім призів для перегонів є потреба ще в багатьох технічних аспектах – затрати йдуть на перевезення інвентарю, закупівлю маркувальних стрічок, виготовлення стартових номерків, таке інше.
«У нас матеріальної бази ніякої не було, ми починали з нуля. А все це зараз коштує грошей. Нема такого, щоб десь це можна було дістати задарма. Наприклад, 10 фішок нам треба, а кожна фішка коштує по 200 грн», – розказав голова велоклубу.
Плюс постала вимога, щоб абсолютно всі учасники були у шоломах.
«Ми часто виїжджаємо на дороги загального призначення. І нам висували претензії чого наші діти їздять без шоломів. Я дітям сказав, що треба купляти шоломи. А шоломи коштують 300-400 грн. То діти відповіли, що їхні батьки не дадуть їм таких грошей. Але нам пощастило, що добрі люди побачили нашу активність. Все що я роблю, я роблю не для власного збагачення. Про всі спонсорські надходження ми відразу звітуємо в соцмережах. Все до останньої копійки ми розписуємо, щоб було прозоро і відкрито», – розповів Геннадій.
Цьогоріч депутати проголосували про прийняття програми розвитку велоспорту в районі, де передбачено на три роки виділити 90 тисяч гривень.
«Перший рік знайти спонсорів було дуже важко. З кожним роком ми плануємо збільшувати кількість етапів. Наступного року проведемо 12 етапів. Все це напряму пов’язано із спонсорами. Чому? Бо, банально, на кожен етап потрібні кошти. У минулому році на один етап ми виділяли 300 грн. Це мізер. Ще коли курси були більш менш адекватні, ще можна було на цю суму придбати призи, зараз купити щось на 300 грн трьом призерам майже неможливо, але ми викручуємось. Цьогоріч ми підняли цю суму до 500 грн на один етап. Це теж невелика сума, але на неї вже легше придбати три кращих призи і декілька призів для заохочення», – розповів чоловік.
Головні спонсори велоклубу – це Корецька районна рада, Корецька міська рада, Корецька районна адміністрація, Корецька автошкола та приватні підприємці.
«Найбільша моя мрія – зреалізувати відкритий Міжнародний етап велоперегонів у Корці. В найближчих планах є будівництво кросскантрійної траси, траси для памптрекінгу, придбання стартових воріт та спортивного реманенту.
Ми віримо в те, що велоспорт стане спортом №1 на теренах Рівненщини, а в самому Корці буде все більше велосипедистів, для яких ми забезпечимо цікаві кубкові етапи, умови для тренування, конкуренції, покращення фізичної форми та досягнення високих спортивних результатів», – підсумував Геннадій.
Лілія Помернюк
