Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Відкриття літньої сесії ПАРЄ у Страсбурзі
Відкриття літньої сесії ПАРЄ у Страсбурзі

Росія повернулася в ПАРЄ: які можуть бути наслідки

16:25 25.06.2019
184

У ніч із 24 на 25 червня, під час безпрецедентного голосування в Парламентській асамблеї Ради Європи (ПАРЄ), європейські депутати підтримали рішення, що відкриває двері для повернення Росії до асамблеї.
Що сталося?

На перший погляд, відбулося голосування за суто бюрократичне рішення: зміни до регламенту роботи Парламентської асамблеї Ради Європи. У цих змінах Росію прямо не називають, але всім зрозуміло: йдеться про поступки Москві, передає «Громадське».

Новий регламент позбавляє права ПАРЄ накладати санкції на делегації учасниць Ради Європи, які порушили норми і цінності організації. ПАРЄ не зможе позбавляти їх права голосу, права виступати на засіданнях Асамблеї та бути представленим у ПАРЄ та її органах.

Фактично, асамблея позбавляється інструментів карати порушників і стає радше дискусійним клубом для всіх країн-учасниць – а це всі країни Європи, окрім Білорусі, а також Туреччина, Грузія, Вірменія, Азербайджан.

Найпотужніший інструмент захисту демократії на європейському континенті перетворюється на майданчик, де авторитарні країни демонструють свою безкарність.

Тобто Росію повертають до Ради Європи?

Ні, не повертають – бо Ради Європи вона ніколи не залишала. Ніхто навіть не збирався її виключати.

Росія сама погрожувала вийти з цієї інституції. А це багатьох європейців лякало.

Тоді в чому ж #зрада?

#Зрада є — Росію повертають до одного з ключових органів Ради Європи.

Спочатку, від 2014-го року ПАРЄ ухвалила кілька резолюцій, у яких обмежила права російської делегації. Росія у відповідь перестала відвідувати засідання ПАРЄ та платити свої внески в бюджет Ради Європи. А це серйозні гроші — одна десята бюджету.

Кілька років ПАРЄ тримала жорстку лінію та ухвалювала жорсткі резолюції. Вони, зокрема, містили вимогу повернути Крим та забрати війська з Донбасу. Тільки «серйозний прогрес» у цьому напрямку міг би відкрити двері для повернення Росії.

Утім, зараз, як видається, усі ці вимоги забуті.

«Проблема в тому, що Росії дозволили повернутися до ПАРЄ, зґвалтувавши саму Асамблею і змінивши її правила під росіян і на вимогу росіян, і дозволивши їм повернутися без виконання жодних вимог, — коментує Громадському Дмитро Кулеба, посол України в Раді Європи. — Ганьба європейської дипломатії — не в тому, що Росія повернулася в ПАРЄ, а в тому, що вона повернулася саме так», — додав він.

Але що це таке – ПАРЄ?

Парламентська асамблея – це парламентське «крило» Ради Європи. Це точка зустрічі делегатів від парламентів країн-учасниць Ради Європи.

Інший важливий орган — Комітет міністрів Ради Європи. Це урядове «крило» інституції. Це точка зустрічі міністрів закордонних справ урядів країн-учасниць Ради Європи.

ПАРЄ є парламентським органом, а в парламентських інституціях часто більше простору для маневру, ніж в урядових. Тому санкції на Росію накладало в 2014-му саме ПАРЄ. Урядове крило Ради Європи — Комітет міністрів — таких санкцій накладати не може.

Суть нинішніх подій – «синхронізувати» санкції між двома крилами Ради Європи. А оскільки Комітет міністрів санкцій не накладає, то «синхронізація» означає і значно менше право Парламентської асамблеї такі санкції накладати.

Все, як то кажуть, «за процедурою». Але це історія про те, як у цій непомітній для звичайного ока бюрократії заховане зло.


Зняли санкції – значить тепер жодних обмежень для російської економіки?

Ні.

У світі наклали чимало різних санкцій на Росію. І ті, які були в ПАРЄ — не найпотужніші.

Це навіть не зовсім санкції. Радше — обмеження прав російської делегації в ПАРЄ. Вона не мала права обирати керівний склад інституції, голосувати, брати участь у спостережних місіях тощо. Тобто йшлося радше про обмеження прав делегації Росії в конкретній інституції, ніж про санкції проти Росії загалом.

Значно жорсткіші санкції на Росію накладає Євросоюз; ще жорсткіші — США. Євросоюз обмежує пересування та заморожує активи понад 170 осіб та 44 підприємств та накладає секторальні санкції на російську економіку. Тиждень тому він їх подовжив — до кінця січня 2020-го.

Тому для російської економіки поки що все залишається так, як і було. Поки що.

Гаразд, але зараз усе розсиплеться, і всі почнуть знімати санкції з Росії?

Цей ризик є. Саме тому українські депутати, дипломати та громадські діячі повторюють: це тільки початок. Зняття обмежень у ПАРЄ може бути тим спусковим гачком, який розблокує процес зняття інших санкцій.

Однак цей процес не є механічним. Наприклад, санкції Євросоюзу ухвалюються всіма державами Євросоюзу і прив’язані до виконання Мінських угод. Поки що ЄС покладав провину за їхнє невиконання передусім на Росію.

Тривожним дзвінком у процесі повернення Росії до ПАРЄ може бути лідерська роль Франції та Німеччини.

Саме ці країни відіграють ключову роль в Євросоюзі – і тому ключове питання полягає в тому, що стоїть за їхньою ініціативою повернути Росію в ПАРЄ. Чи розглядають вони повернення Москви до ПАРЄ як початок масштабного зняття санкцій. Чи радше це частина шахової партії для того, аби мати контр-арґумент проти кремлівської тези щодо ізоляції Росії. Мовляв: подивіться, ми йдемо на компроміс і тримаємо фронт Ради Європи відкритим — навіть попри те, що санкції на рівні ЄС продовжуються.

«Питання Ради Європи має свою динаміку та свою логіку. Правовий аспект, тобто збереження механізмів захисту меншин у Росії, «прив’язування» Росії до якоїсь структури для збереження мінімального впливу на Москву, має дуже важливу роль для багатьох парламентських делегацій та урядів країн Ради Європи», – сказав Громадському на правах анонімності урядовий чиновник з однієї з країн ЄС. Процес у Раді Європи «відмінний від дискусій всередині ЄС щодо санкцій. Там, загалом, все залишається таким, як було», – додав він.

Те, що в Україні часто сприймають як частини однієї мозаїки і «великої гри», на Заході розглядають як «різні треки». Такі собі різні доріжки для гри в геополітичний боулінґ.

Саме тому німці можуть одночасно тримати проти Росії санкції і співпрацювати з нею щодо «Північного потоку-2»; а одні й ті ж європейські уряди прагнути повернути Росію в ПАРЄ і водночас мати жорстку риторику на рівні НАТО.

Але проблема полягає в тому, що повернення Росії в ПАРЄ вважатимуть прецедентом, який можна поширити на інші «треки». «Створено прецедент, який стане «точкою посилання», буде використовуватися в дискусіях і в ухваленні рішень. Далі сидітимуть у Брюсселі і казатимуть: дивіться, небо ж не впало на землю. В Раді Європи ж це спрацювало», – коментує Громадському посол України в Раді Європи Дмитро Кулеба.

Ймовірно, західні країни все більше йтимуть на «нормалізацію» стосунків з Росією у кількох із цих напрямків. Тактика багатьох країн – «тримати двері відчиненими», з огляду на те, що світ став усе більш непередбачуваним, і можливих партнерів треба мати скрізь.

Для України ключове – щоб у цих нових обіймах нас не задушили.



Слухайте, але росіянам потрібен захист Європейського суду. Якщо Росія не буде в ПАРЄ, вона буде ще більше авторитарною та агресивною

Аргумент про те, що росіянам потрібен захист Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), є одним із найпоширеніших серед захисників повернення Росії в ПАРЄ.

До цього аргументу дослухаються найбільше: він не є політичним, він апелює до прав людини. Європейські політики, які виступали за повернення Росії в ПАРЄ, маскують своє рішення турботою про «140 мільйонів простих росіян».

У цьому аргументі є подвійна маніпуляція. По-перше, неучасть Росії в ПАРЄ аж ніяк не зупиняла юрисдикцію ЄСПЛ у Росії. Ходять росіяни на засідання ПАРЄ чи не ходять – рішення Суду в Росії мали би бути обов’язковими.

Однак росіяни погрожували виходом з Ради Європи взагалі. Якби це сталося, то вплив ЄСПЛ у Росії був би справді зведений до нуля. Це був блеф — і цей блеф, на жаль, спрацював.

По-друге, навіть у найкращі часи участі Росії в усіх інституціях ПАРЄ рішення ЄСПЛ вона, м’яко кажучи, ігнорувала. Росія посідає перше місце серед країн Ради Європи за невиконаними рішеннями (близько 2000; утім, правду кажучи, Україна відстає не набагато — і є третьою після Росії та Туреччини). А 2015 року взагалі ухвалила закон, який дає право ігнорувати рішення ЄСПЛ, якщо ті «суперечать» російській конституції. Тобто «нам Страсбург не указ».

Зараз, коли Страсбург показав свою неготовність тримати ціннісну лінію до кінця, він для Росії став ще більше «не указ». Цілком можливо, і для інших авторитарних країн теж.

Що далі?

Сьогодні Росія збирається подати список своїх делегатів до ПАРЄ і фізично зайти до зали ПАРЄ. Україна планує цей список оскаржити, але це займе час.

У цей період російська делегація має право брати участь у засіданнях ПАРЄ і, ймовірно, голосуватиме за нового Генерального секретаря Ради Європи 26 червня. Навряд чи позиція росіян істотно вплине на конкуренцію між головними кандидатами, але голосування російської делегації буде вже символічним жестом.

Крім того, четверо членів російської делегації перебувають під міжнародними санкціями за те, що голосували за введення військ в Україну. Присутність цих людей в залі ПАРЄ – неабиякий удар по репутації організації і де-факто легітимізація анексії Криму.

Україні зараз важливо жорстко зреагувати на те, що сталося. За всього розуміння «множинності треків», сталася велика зрада в масштабі Європи.

Важливо створювати коаліції країн, які сприйматимуть повернення Росії до ПАРЄ як неприпустиме перейдення червоних ліній. І піднімати ціну кожного кроку назустріч Росії.

А що наша влада?

Історія з поверненням Росії до ПАРЄ має довгий шлейф і почалася ще за попередньої влади. Кілька разів, завдяки мобілізації українських політиків, дипломатів та представників громадянського суспільства це повернення вдалося зупиняти — ще за часів Порошенка.

Форсування дій цього літа є збігом чинників. По-перше, бажання Генсека Ради Європи Яґланда увійти в історію «миротворцем», повернувши Росії та Європі спільний майданчик. По-друге, нової «реальної політики» (читай — «цинічної політики») з боку Німеччини та Франції.

Але від України тут залежить те, наскільки міцно вона буде стояти, наскільки голосно кричати і наскільки вміло будувати коаліції.

І великий ризик полягає в тому, що нова влада може бути не такою міцною та принциповою, як попередня. І якщо вона подібні порушення сприйматиме «спокійніше», «з розумінням» або просто їх не помічатиме, це може підняти її рейтинг з боку європейських «поміркованих», але в довгостроковій перспективі послаблювати українські перспективи захищати свої інтереси. Європа тоді скаже: «якщо вам це не потрібно, то й ми не будемо перейматися».

Політика часто — це про те, як далеко йдуть хвилі від твого голосу у світі. Але якщо немає голосу, то немає й хвиль.

Коментарі
23 липня
Вчора
21.07.2019
20.07.2019
19.07.2019
18.07.2019
17.07.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин