Ярослав Євдокимов – «Фантазер» із Кореччини, який підкорив СРСР

Майже всі застілля, весілля та й дні народження не проходять без пісні «Фантазер» у виконанні Ярослава Євдокимова. Але мало хто знає, що цей співак виріс у селі Користь, що на Кореччині.

Його мати Анастасія Очеретович за тиждень після заміжжя, зазнавши політичних репресій, потрапила до Рівненської в'язниці, де й народився співак. Врятувати сина від голоду їй допомогла співкамерниця Зіна, дружина льотчика, героя війни, яка годувала свою дитину і маленького Ярослава.

Батько Олександр Євдокимов родом із Пермської області, Красновишерського району, теж був репресований. Тому мати віддала п'ятимісячного сина своїм батькам, а сама  опинилася на одному з рудників Норильська, заполярного міста.

Дитину виховували бабуся Ярина, дідусь Харитон і рідна сестра матері, тітка Ганна, у хаті якої на той час знаходилась сільська бібліотека.

2

Працювати й співати Ярослав почав рано. Перші уроки вокалу отримав у дідуся, який співав у церковному хорі і залучав до цього онука. Дідусь Харитон був першокласним ковалем, він навчав хлопця ковальської справи, але не просто так – із народною піснею, яка й визначила долю хлопця.

У кузні гартувався його дух і, можливо, ставав абсолютним слух, і міцнів баритоновий голос. Так і виростав він, вбираючи всю красу української природи, знаючи святу ціну шматка хліба, захоплюючись пісенною культурою рідного народу, що врешті призвело до усвідомлення національної самобутності митця.

Знову побачив матір у 1955 році, коли вона змогла приїхати до рідного села. Анастасія Очеретович (реабілітована 24.04.1954 р., в Україні у 1991 році) повернулася до Норильська працювати, забрала сина. Ярослав там закінчив музичну школу. Вступив до музичного училища, клас контрабаса, бо не було вокального відділення. В училищі, у творчій майстерні Рими Тараскіної, заслуженої артистки Росії, розпочинав заняття з вокалу. Після служби в армії до училища уже не повернувся.

Також хлопець навчався у Корецькому професійному училищі, із жовтня 1964 по квітень 1965, де опановував робітничу спеціальність.

Разом із земляками потрапив на Північний флот, Кольський півострів, місто Североморськ, селище Видяєво. От лише на корабель чи на підводний човен його не взяли, бо був такий негласний наказ: «Дітей репресованих батьків до секретних військових об'єктів не допускати».Рядовий Євдокимов три роки прослужив у будівельному загоні. Був ротним заспівувачем, організатором пісенної творчості серед солдатів.

Після демобілізації повернувся до рідного села та згодом поїхав до Дніпра, де працював на шинному заводі. Випадково почав співати у ресторані. Там же, у Дніпропетровську, одружився на дівчині з Білорусі, переїхав на її батьківщину.

Незважаючи на те, що народився Ярослав Євдокимов в Україні, становлення його як артиста естради припало на період життя у Білорусі, яку він називає другою Батьківщиною. Саме тут став відомим.

Однією із особливостей творчості є багатонаціональність, оскільки є тісні зв'язки із Україною, Білоруссю, Росією. Культури трьох країн гармонійно поєднуються у його творчості.

Визнання у кожній із цих країн сприяло появі своєрідної алегоричної класифікації, що додавала титул до імені артиста: білоруський соловей, гарний «Фантазер».

Ярослав мріяв співати, але у нього не було спеціальної музичної освіти. Допоміг випадок. У 1975 році пройшов прослуховування у Мінській філармонії, де формувалась концертна програма «Пам'ять», і його, як виняток, залишили. Із 1975 року соліст-вокаліст Мінської філармонії. Розпочалось активне гастрольне життя. Про нього заговорили, як про феноменально обдарованого артиста. Акомпонуючим колективом була група «Карусель».

Євдокимов розумів, що природні здібності – добре, але необхідна професійна школа, тому вступив до Мінського музичного училища ім. М.Глінки (1979).Спеціальність – вокал, клас заслуженого працівника культури Республіки Білорусь Адама Мурзича.У Мінській філармонії познайомився із професором Володимиром Бучелем (1935 р.н.,баритон), одним із найкращих у СРСР спеціалістів із техніки італійського бельканто. 

Результатом співпраці артиста із композитором Едуардом Зарицьким є пісні «Палыновая ростань» (Н.Гілевич), «Листок календаря» (Н.Шкор), «Месяц малады» (Г.Буравкін), що увійшли до фільму-концерту «И пока на земле существует любовь» (1987),прем'єра якого відбулася на початку 1987 року на першій програмі Центрального телебачення й викликала великий громадський резонанс. Фільм присвячено творчості Я.Євдокимова. Автор сценарію і режисер Бахтіяр Бахтіяров відзняв на Білоруській студії у порядку експерименту сюжетний телеконцерт, що включав окремі, драматургічно пов'язані між собою пісенні відеокліпи – найкращі номери із репертуару співака, серед яких українська пісня «Віють вітри». Пісня «Набат тишины» (Д.Михлеєв) звучала у документальному фільмі «Захід-83».

За зростання майстерності, високий виконавський рівень, величезну камерно-концертну діяльність Ярославу Євдокимову присвоюють почесне звання «Народний артист Білоруської РСР».

Після розпаду союзу співак  зник із телеекранів, бо «мистецтво не можна перетворити у шоу!» Усе-таки із різних стилів, напрямів, впливів артист віднайшов саме те, що допомогло утвердитись у своєму.

Співак завжди особливу увагу звертає на тексти пісень. Співробітництво із Анатолієм Поперечним, поезія якого відзначається глибоким психологізмом, і композитором Олександром Морозовим, чиї музичні твори відомі найширшому колу слухачів, створило на російській естраді творчий союз. Підсумком цієї роботи є компакт-диск «Фантазер» (2002).

Ярослав Євдокимов не зупиняється на досягнутому. У результаті співпраці із такими композиторами, як Борис Ємельянов, В'ячеслав Добринін, Ігор Матета, В'ячеслав Малежик та поетами – Симон Осіашвілі, Лариса Рубальська, Вікторія Ветрова у репертуарі артиста з'являються нові пісні, кожна з яких стає такою ж упізнаваною, як «За Дунаєм». Найкращі зібрано на дисках «Цілую твою долоню» (2002), «Grand collection» (2003), «За білою рікою» (2006).

Популярними стали пісні козаків «Под окном широким», «Скакал казак через долину», «Шел казак», всі російською мовою, у виконанні Ярослава Євдокимова й дуету «Солодка ягода», записані на компакт-диск «Українські і козачі пісні» (2008). Найбільша кількість закономірностей, що розповсюджуються на все багатоголосся, виводить, головним чином, саме на традиції козацької пісні. Варто звернути увагу на стиль багатоголосого викладу козацької пісні – поліфонічний народний спів (гетерофонічне голосоведення козацької пісні). Лірична пісня «Вниз по матушке Волге» відзначена характерними рисами південного стилю. Виконавцю вдається досягти відповідного регіональній традиції щільного, гучного, тембрового яскравого звучання голосу. Пісню «Ой мороз, мороз!» співають давно, а Ярослав Євдокимов виконує її так, як можуть співати лише козаки, вони проживають пісню.

 «Пісня про рушник», «Дивлюсь я на небо», «Нiч яка місячна» у виконанні Ярослава Євдокимова лунають у Росії.

Приналежність співака до українського культурного контексту засвідчують не лише родинні корені, а постійні зв'язки із рідною землею. У березневі дні 1995 року був гостем і членом журі другого фестивалю «Романси Славутича».

У 2000 році брав участь у культурно-мистецькому святі «Чолом тобі, наш древній Корцю!» Завітав у 2009 році до своїх земляків на свято Івана Купала.

Артист є учасником фестивалю української музики й культури «Українська весна в Санкт-Петербурзі», який щорічно проводять у місті Українська культурна автономія та Діловий клуб «Україна-Санкт-Петербург». Цей фестиваль пов'язаний із трьома важливими подіями: Днем міста Санкт-Петербурга, Днями слов'янської писемності й роковинами перепоховання Т. Г. Шевченка. Властиві українському мистецтву гуманістичні традиції діалогу культур, утвердження ідеї національної незалежності, розуміння людини як активної творчої особистості – залишаються актуальними в умовах інтеграції України в європейський культурно-освітній простір.

Ярослав Євдокимов – постійний учасник фестивалю народного мистецтва «Зелене купало у літо упало», що проводиться у місті Корці.

У рідному селі музикнт створив музей старожитностей.