Жіночка з «перчиком»
-
-
>
-
>
-
>
3060
У кожній жінці повинна бути нехай ледь вловима, та все ж родзинка. А ось жителька Жадківки Ольга Мисюра може похвалитися неабиякими перевагами серед прекрасної половини людства. Жіночка з «перчиком», саме так хочеться описати її.
Завжди усміхнена, енергійна пані. У компанії, де вона присутня, ніколи не буває сумно. Її жарти розвеселять кожного та залишать світлі спогади на довгий час. Та за веселою вдачею та вмінням жартувати приховується важка жіноча доля.
Працює жінка у Корецькому ВПУ-24 майстром виробничого навчання І категорії за професією кухар. Та й не лише навчає вихованців закладу смачно готувати, а ще й встигає розповісти усім про їхні успіхи у цій нелегкій справі.
Пані Ольга у три роки залишилася без батьків.
«У двадцять три з життя пішла мама, а через рік і батька не стало. Ростила нас із старшою сестрою Валентиною бабуся, якій на той час виховувати двох малих внучок було тяжко. Тому то й наше дитинство пройшло у інтернатах, де не вистачало батьківської турботи. Із нетерпінням чекали канікул, аби поїхати до бабусі. Хоч вона нас часто навідувала, та все ж додому хотілося», – із сумом говорить жінка.
Згодом, аби закінчити загальну середню освіту, бабуся забрала Ольгу до себе, де у Корецькій загальноосвітній школі №1 вона навчалася 2 роки.
З 1986 року Ольгу Іванівну прийняли на роботу у комбінат громадського харчування помічником кухаря, у 1987 році перевели у кондитерський цех №2 м. Корця на посаду майстра цього ж цеху. У 1990 році жінка закінчила Львівський кооперативний технікум, отримала спеціальність технолога приготування їжі. Вийшла заміж, народила двох красунечок-донечок – Олену та Аню. Здавалося б, життя налагоджується – сім’я, робота. Чого б ще бажати жінці? Та доля підготувала нові випробування. Важко занедужав чоловік Дмитро. Перенісши два інсульти, він залишився інвалідом у 41 рік. Відтоді усі обов’язки з чоловічих плечей лягли на жіночі. Господарство, діти, робота…
Згодом, у 2003 році, пішла працювати у Корецьке ВПУ-24. Нині має близько 20 років педагогічного стажу. Вчить учнів кулінарної майстерності. Під її керівництвом заклад закінчили понад п’ять сотень кухарів, більшість з них працює за фахом.
«Навчаю та навчаюся разом з ними. Мої вихованці – це дітки, що приїздять до нас здобути освіту не лише з інших районів, але й областей. Кожен з них має свої звичаї та таланти. Без них моє життя було б не таким різнобарвним. Вони вносять у мій світ щось нове, а я з віддачею намагаюся розбавити їхні учнівські будні», – наголошує героїня моєї розповіді.
Окрім трудової діяльності та сімейних турбот, вона ще й любить співати. Пані Ольга – незмінний керівник Жадківського народного фольклорного ансамблю «Волошки», учасник народного аматорського хорового колективу «Діброва», училищного хору, ансамблю РБК і дозвілля, з яким неодноразово відвідували сусідню Польщу.
Життєве кредо Ольги Іванівни – «Жити, працювати, творити, при цьому сили не жаліти». Ніколи не залишається без праці. У вільну хвилинку любить почастувати рідних, знайомих смаколиками, приготовленими власноруч. На прохання випікає смачні торти на весілля, дні народження.
У своїх донечках вбачає безмежну радість та щастя. Нині Олена, старша дочка, проживає та працює у Києві, а менша – Анна, учасниця етно-гурту «Дуліби». Та про цю яскраву дівчину пізніше.
У Ольги Іванівни незліченна кількість друзів. Куди б не поїхала, завжди віднайде споріднену душу. Побільше б таких людей, що приносять у наше життя радість, вміють розважити та дати мудру пораду. Адже до них тягнеться душа.
