Анна Мисюра – вокалістка етногурту «Дуліби»

«Дуліби» – це чи не найвідоміша на сьогодні етногрупа не лише на Рівненщині, а й в Україні. Їхня музика дійсно тонка, барвиста, емоційно заряджена, підсилена духом пращурів. Учасницею колективу уже більше року є наша краянка Анна Мисюра.

– Офіційно я працюю у Рівненській обласній філармонії із 1 грудня 2018 року, – розповідає дівчина, – але заявляти про себе стала ще з травня, коли розпочався конкурс на місце вокалістки у «Дулібах». Претендентів на цю вакансію було з десяток. На прослуховуваннях потрібно було знати партії баса, альта й сопрано усіх пісень гурту, а пісень тридцять. Директор філармонії і керівник етногурту Микола Орешко не збирався витрачати час на те, як ми будемо перестроюватися, підбираючи мелодії на піаніно. Усе потрібно було видавати  сходу. Тож завдання було не з легких, але мені з ним вдалося впоратися.

Родом Аня із Жадківки. Дівчина навчалася у Корецькій ЗШ №1, а паралельно займалася танцями і вокалом у дитячій школі мистецтв.

На сцені дівчина з п’яти років. Вона призерка багатьох конкурсів та фестивалів районного й обласного рівнів. У 2017 році брала участь у щорічному відкритому обласному молодіжному фестивалі-конкурсі патріотичної пісні та поезії «Воронцева слобода» на Луганщині, де посіла друге місце. Зазвичай, до «Дулібів», вокалістка виступала сольно, тож не дивно, що тепер вона на сцені – як риба у воді.

Крок за кроком дівчина долає нові вершини, впевнено досягає того, що задумує:

– Мої мрії здійснюються: я маю роботу, у мене хороша сім’я, яку дуже люблю. Мабуть, найзаповітніша мрія – це бути у зручному для мене місці разом із сім’єю, але це мені поки що не вдається. Хочу, щоб десь через років три я була далеко, не в Україні, але зі своїми рідними.

Крім того, дівчина займається танцями. Вона – керівник дитячого хореографічного гуртка у Корецькій ЗШ №1, який школярі відвідують із неабияким задоволенням.

У напруженому графіку Аня знаходить час і для улюблених занять:

– Робота фотомоделі мені теж до душі. В основному фотографуюся для інтернет-магазинів. Не можу сидіти на місці, проте читати українську літературу люблю. Особливо захоплююся творчістю сучасних рівненських письменників. Найулюбленіший автор – Макс Кідрук. Ходила на багато його презентацій. Він мені подобається як людина, дуже цікаві його думки. Цей письменник мене надихає.

1

Роботу вокалістки, хореографа і фотомоделі Аня планує поєднувати і в майбутньому, адже кар’єра успішного артиста неможлива без якоїсь із цих іпостасей. І попри всі труднощі дівчина задоволена, що випав шанс стати учасницею етногурту:

– Добре, що мені трапилися «Дуліби». Звичайно важко, насамперед емоційно, адже треба працювати із публікою, глядачами. Лише на перший погляд здається, що легко: заспівали та й усе, але ще треба гарно подати себе, зацікавити глядача. Іноді у нас у філармонії буває по 6 виступів за день. Крім того, плануємо створювати нову музику, бо пісням, які виконуємо зараз, уже років десять. Люди хочуть чути новий репертуар. 

У Корці на День міста

Фольклорний театр «Дуліби» виник під час проведення фольклорно-етнографічних експедицій землями Волинського Полісся (сучасна Волинська та Рівненська області). В експедиціях брали участь не лише місцеві етнографи з Рівненського державного інституту культури, а й фахівці з Києва. До цих акцій долучалися і представники інших країн, серед яких були студенти Лондонського та Варшавського університетів. З 1993 до 1997р. було проведено кілька таких експедицій, під час яких виникла ідея створення фольктеатру «Дуліби». У музичну основу проекту було покладено записаний під час експедицій матеріал, який розшифровували самі студенти . Пізніше всі зібрані пісні були аранжовані у студії «Nellu Studio». Із піснями експериментують, додають навіть електронного звучання, але обов’язково зберігають настрій, говірку, діалекти твору. Деякі слухачі дивуються, дізнавшись, що цим пісням уже кілька століть, адже звучать вони, немов учора написані.

Нове життя старовинної української пісні – таке творче кредо етнопроекту «Дуліби»! Тож бажаємо успіху, терпіння та натхнення у такій нелегкій і важливій справі, а особливо – нашій землячці Анні Мисюрі!

Ганна СОЛОНІНКО